Коротка історія:
Київське Богоявленське Ставропігійне Братство було засноване у 1615 році як громадська організація православних міщан Києва, включаючи духівництво, частину української шляхти, козацтво. До його складу входив Братський монастир.
Богоявленський храм Братського монастиря,
який і дав назву Братства
26 травня 1620 р. Братство отримало від єрусалимського патріарха Теофана III (під час його перебування у Києві) і за погодженням із Константинопольським патріархом Тимофієм, статус ставропігійного (див. Додаток).
Братство займалося питаннями просвіти, книгодруку, боролося проти полонізації та насильного насаджування католицизму. З ініціативи Братства в Україні у 1620 р. була відновлена православна церковна ієрархія, що до цього часу фактично зникла після проголошення Брестської церковної унії.
При братстві було відкрито Київську братську школу. У 1632 р. з нею було об’єднано школу Києво-Печерської Лаври, що поклало початок Києво-Могилянській колегії. 
Київський Братський монастир, заснований
Київським Богоявленським ставропігійним братством
До Київського Богоявленського ставропігійного братства вступило багато заможних міщан, частина руської шляхти і православного духовенства. У 1620 р. до братства вступив з козацьким військом гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (заповів Братській школі частину свого майна). Цей вступ мав показати, що відтак запорожці стають на підтримку релігійних та культурних потреб українців.
Срібний хрест, подарований гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним Богоявленській церкві Київського Братського монастиря у 1622 році
До наших часів не дійшло діловодство Київського Богоявленського ставропігійного братства. Щодо заснування Братства дійшла лише більш пізня копія т.зв. «Упису», що містить помилки і дефекти. З тексту цього «Упису» випливає, що головним завданням Братства було створення монастиря і через його посередництво «розмноження христианських чеснот», далі — організація школи, створення шпиталю тощо. «Уписні браття», як їх називають документи, – ті, що підписувалися під «Уписом» і тим самим приймали на себе «нижей описанныє повинности и порядки», мали обов’язок фінансувати своїми жертвами визначені Братством завдання і боронити їх всіми доступними засобами.
Копія Упису, зроблена у ΧVΙΙΙ столітті, на жаль, не повна. Скопіювавши кілька десятків прізвищ, переписувачі реєстру зазначили, що «й інші незліченні до братства вписалися». Серед тих, котрі вписалися до Братства, є представники Лаврського гуртка першого покоління (Захарія Копистенський, Тарасій Земка й інші) й другого (з кола Петра Могили – сам Петро Могила, Ісайя Трофимович-Козловський, Софроній Почаський, Сильвестр Косів та інші).
Утримувалося Київське Богоявленське ставропігійне братство за рахунок пожертв (внесків) членів братства. Вступаючи до Братства, його члени зобов’язувалися «до кінця днів своїх» подавати братству допомогу. Внески братчиків були різними, залежали від їхніх матеріальних статків. Так, Данило Стрибиль зобов’язався давати до скриньки Братства 10 золотих щороку, Григорій Дегиловський – коня або «камінь воску» (24 фунти), Іван Путята – «що буде можна» тощо.
Істотним поштовхом для створення братства стає дарунок Гальшки Гулевичівни своєї садиби на Подолі з усіма її доходами «на монастир, на школу, дітям шляхетським і міським і на інші способи богоугодного життя, на збавеннє христианське і милосердні вчинки, на гостинницю странникам духовним» (на місці садиби зараз старий академічний корпус Києво-Могилянської Академії.
Свій внесок у розвиток Братства зробили й інші представники української шляхти та очільники запорізького козатцтва. На ці кошти з’являється 1615-1616 роках Братський монастир та школа при ньому (на земельній ділянці, що її подарувала монастиреві Галшка Гулевичівна).
Духовною й моральною основою Братства був Статут, який починався євангельським заповітом Ісуса Христа: «Сіє заповідаю вам, да любите один одного, по тому й пізнаю вас, що ви мої учні, якщо між вами буде любов». Цим духовним заповітом Братство керувалося в церковних і світських діяннях: «вихованє християнських учнів як духовних, так для примноження й укорінення християнських доброчинностей… для подавання наук корисних й навчання дітей народу християнського, так і мирських – для захисту вдів, сиріт і для надання допомоги різним збіднілим людям».
Керівним органом Братства були загальні збори. Кожного разу перед розглядом насущних справ один із старших братів або всі разом співали «Достойно єсть». Потім зачитувалася заповідь братства про братолюбіє зі словами «Мир Христов да водворится в серцях наших» і братчики приступали до розгляду різних справ.
Братолюбіє – одна із основних засад Братства, передбачала терпимість і шанобливе ставлення один до одного, спільне вирішення спірних питань. Заборонялося сваритися, говорити голосно, перебивати один одного. Обов’язковою була допомога всім, хто цього потребував, але тим, хто «схибив безчесно» або через пиятцтво, допомога не надавалась. Братчики допомагали не лише один одному, але й хворим, бездомним, калікам, сиротам. Статут засуджував митарство, пияцтво, сварливість.
Печатка Київського Богоявленського
ставропігійного братства
Тобто Братство виконувало роль і просвітника, і вихователя, і судді. Члени Братства не підлягали навіть суду єпископа – лише Братство могло винести вердикт стосовно свого члена. Вплив Братства і його контроль за виконанням християнських моральних постулатів поширювалися на всіх мирян і духівництво міста. Тобто Братство коригувало суспільні відносини, намагалося обмежити економічну владу Церкви, її втручання в громадське життя.
Цікаво, що у Братському монастирі, на відміну від інших монастирів, справами керував не ігумен, а Братство через обраних старших братів. Вони займалися організаційними справами й скарбницею, яка відкривалася лише на спільних братських засіданнях, наглядали за будівництвом, красою й чистотою монастирських церков (ктитори), наглядали за школою («дозорці школьниє да оглядают науки й справи дидаскалові» заради «школьного ученія распространєніє, милості потрибуючих учнів прокормлєніє і друкарських сосудів сохранєніє». («Київ». Енциклопедичний довідник)
Діяльність Київського Богоявленського ставропігійного братства в першій половині 17 століття позитивно впливала на згуртування сил українського народу в його боротьбі проти гніту шляхти Речі Посполитої, особливо напередодні і під час визвольної війни українського народу 1648–1654 рр.
Київське Богоявленське ставропігійне братство припинило своє існування у 1730-х роках – воно фактично стало тотожним Братському монастирю.
22 січня 2016 року на Установчих зборах у м.Києві відбулося відродження Київського Богоявленського Ставропігійного Братства.
Метою відродженого Братства є:
- відродження діяльності Київського Богоявленського Ставропігійного Братства як спадкоємця Київського Богоявленського Ставропігійного Братства 1615 р.;
- згуртування українського народу в боротьбі за незалежність і цілісність країни;
- конституювання єдиної Української Помісної ПЦ;
- відродження духовності та давніх українських традицій і звичаїв;
- збереження і розвиток української культури.
Завданнями відродженого Братства є:
- Пропагування ідей з конституювання єдиної Української ПЦ та визнання її Константинопольським патріархатом.
- Популяризація в Україні праць митрополита Іларіона Огієнка, а також суголосних його дослідженням напрацювань.
- Пропагування досягнень українців у світовій історії та культурі.
- Нейтралізація московської пропаганди у сфері духовних надбань українців.
- Робота, спрямована на усвідомлення українським суспільством ролі й значення єдиної Помісної ПЦ як важливої складової незалежності та безпеки України.
- Методична й організаційна допомога православним активістам тих населених пунктів, населення яких виявить бажання змінити юрисдикцію або підтримує ідею єдиної Помісної ПЦ.
Додаток
Грамота іерусалимскаго патріарха Ѳеофана, учреждающая при Кіевскомъ Богоявленскомъ
братствѣ патріаршую Ставропигію.
1620 годa, мая 26 дня.
(92 л.) Ѳеофанъ милостію Божіею Патріарха святого града Іерусалима, святаго Сіона, Сирія, Киликія и всея Аравіи, Кана-Галилея, обонполъ Іордана и всея Палестины.
Смиреніе наше теперешнимъ листомъ вѣдомо чинитъ всѣмъ, ижъ мы будучи въ земли Руской великого Государства Московскаго, за панованья благочистиваго и Богохранимаго царя православнаго Михаила Ѳеодоровича, великими церкве Божое, святаго мѣста Іерусалима кгвалтовными потребами притисненные, и оттоль назадъ идучи чрезъ панство великаго короля Польскаго Жикгмонта третего, и пришедши во свѣтлую державу панованья его полудное Россіи до Богоспасаемаго града Кіева, видечи мѣсто Кіевъ, здавна во благочестіи всходнее Церкви добросталое, монастырми чудотворными и церквами старожитне уфундованое и оздобленое, православной Россійскаго роду преложеными обоего стану духовнаго и свѣцкого, шляхты и посполитыхъ людей, наполненое: Богу дяки отдавши, невымовне утѣшилисмися, и поклонъ учинивши належный на мѣсцахъ знамените святыхъ въ монастырѣ Печерскомъ обители Пресвятой Богородицы, где и мощи преподобныхъ угодникъ Божіихъ различныя видѣвше лобизахомъ, и имъ достойную честь святыни воздати суркомъ, въ монастырѣ св. Николы Пустынномъ, въ монастырѣ Святого Михаила церкви Золотоверхой. въ монастырѣ Святыя Троицы Свято-Кѵрилскомъ. въ монастырѣ Святого Преображенія Спасова Межигорскомъ, где и Николы святого чудотворца и святыхъ верховныхъ Апостолъ Петра и Павла храмы, въ монастырѣ Успенія Пресвятыя Богородицы Терехтемирове, и ровные церкви мирскіе въ самомъ мѣсте Кіевѣ, почавши отъ церкви Соборной Успенія Пресвятоя Богородицы митрополіи Кіевское посредѣ града муромъ, и церкви Спаса Святаго деревомъ новоотновленные и колитомъ великимъ благочестивыхъ гражданъ Кіевскихъ украшенные, и иніе.
Такъ и доны многихъ христолюбивыхъ наведелисмы, где отъ всѣхъ купно и отъ каждого зъособна, яко и отъ благочестивыхъ и церкви восточное благопослушливъ и всякія побожноети полныхъ сыновъ, человѣколюбіе и достойную честь пастырству нашему принявши, всѣхъ благословенія гроба святого Христова и молитвъ смиренія нашего сподобилисмо, и сею грамотою нашею обще со всѣми домашними ихъ, въ православіи пребывающими, вѣчно сподобляемъ и благословляемъ, а особливе церковь новозаложенную святыхъ Богоявленіи и Благовѣщенія Пресвятыя Богородицы, страннопріимный дворъ Братства церковнаго, гдесми увесь часъ забавы нашей отъ самаго пріѣзду до мѣста Кіева, по силѣ дарованія Божія, отъ обывателей мѣста гощоныя страннолюбнѣ препочивали. При которомъ и школу наукъ Елинно-словенскаго и Латино-полскаго письма, въ цвѣченю побожного живота, въ подаваню наукъ належныхъ, где вызнаня вѣры непорушно и догматъ святыми вселенскими седми соборами церкви восточной уставленныхъ, неотмене хотящимся учити, а звлаіца младенческому уму наука нрезъ учителей тоежъ церкви іцире показывай и вливана быти маетъ.
Такъ тежъ и братство церковное, братство милосердія, которое есть связномъ досконалости въ томъ же мѣстѣ Кіевѣ ко созданію тѣла церкви Христовы, ко обмислу около пріимованя странныхъ, около цвиченя христіанскихъ дѣтей въ наукахъ и житію честномъ, около церкви Божое порядку и оздобы пристойное.
Такъ тежъ схадки и совѣты о томъ чаете видѣвши, благословили мы, и благословляемъ и укрѣпляемъ, а до того властію и благодатію Всесвятого и Животворящаго Духа, маючи зуполную мощь и позволеніе отъ сдолъбрата и сослужителя смиренія нашего Кѵръ Тимоѳея вселенскаго патріарха Константинопольскаго, надежною пастиря Русскихъ земель, и самое митрополіи Кіевское и Галицкое отца.
Маючи мы при собѣ Ексарху его велебнаго Арсенія Архимандрита великія церкви въ Константинополи, и прочихъ енолъ братіи нашей Кирилла Александрійскаго, Аѳанасія Антіохійскаго святѣйшихъ патріарховъ: Видячи церкви Божое великое озлобленіе отъ апостатовъ, законопреступныхъ пастырей ихъ бывшихъ въ земли Русской, на знакъ бытности нашей въ мѣстѣ Кіевѣ на кгрунте братскомъ, при церкви святыхъ Богоявленій и Благовѣщенія, крестъ водружаемъ, и Ставропигіонъ патріаршеское достойно быта судивше благословляемъ, которое жадной духовной Митрополіей, Архіепископской, Епископской, ани жадной иной въ духовномъ исправленіи зверхности судови и благословенству николи подлѣгати не маетъ, и не будетъ повинно вѣчними часы, окромъ самой Патріаршеской Константинополской Вселенской столицы.
И тамъ цвѣченя духовного, такъ иноковъ молодыхъ, што способомъ монастыря по закону святаго Василія общежительно быта, яко и христіанскихъ дѣтей, во всякомъ благочестіи и чистотѣ и бѣглости писма, въ школу мѣти хощемъ и благословляемъ. Повелѣваючи, и въ Святомъ Духу всякому такъ духовному яко и свѣцкому якого колвекъ стану людемъ запрещаючи, абы тому святому патріаршескому Ставропигію, братству, посоли и страннопріемству противны не были, подъ анаѳемою вѣчнаго опрощенія. Всѣмъ же православнымъ и благочестно догмати Святыя Вселенскія Соборныя Апостольскія Восточныя Церкви, и отеческая во Духу запрещенія вѣрно хранящимъ, во грядущее всѣхъ благополученіе, нашего же смиренія благословеніе и молитва да будетъ. Аминъ.
Писанъ въ Богоспасаемомъ Градѣ Кіевѣ, въ лѣто отъ бытія міру зркн индикта третяго, плотскаго же смотренія Бога Слова Господа нашего Іисуса Христа.
Джерело: Голубєв С. Исторія Кіевской духовной Академіи. – Вып. первый. Періодъ домогилянскій. – Кіев: въ Университетской типографіи, Пироговская ул. д.4., 1886 (Приложения. – Ст. 10-17).